16 листопада – Міжнародний день толерантності

16 листопада – Міжнародний день толерантності

Сучасна транскультурна епоха, що характеризується глобалізацією проблем і взаємозв’язків, потребує нових форм співіснування, які ґрунтуються на засадах толерантності, ненасильства, довіри та культури миру.

Взаємотерпимість, толерантне ставлення один до одного, солідарність, діалог і взаєморозуміння повинні стати нормою поведінки і дій всіх людей без винятку, груп людей, політичних партій, громадський організацій і рухів.

Поведінка в дусі толерантності сприятиме розв’язанню найактуальнішого завдання сучасності, від якого залежить подальший поступ людства – переходу від психології протистояння, підозри і насильства до культури миру, довіри і злагоди,зміцнення національної, регіональної і міжнародної стабільності, миру та безпеки гуманітарними методами.

16 листопада 1995 року 28 сесією Генеральної Конференції ЮНЕСКО була проголошена та підписана Декларація принципів толерантності, тому ця дата увійшла в історію як Міжнародний День толерантності.

Витяг з Декларації принципів толерантності

Стаття 1 – Поняття толерантності.

Толерантність означає поважання , сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, а й політична і правова потреба.

Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

Толерантність – не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.
Толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму ( в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття , що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно – правових актах у галузі прав людини.
Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того , що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає , що погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим.

Стаття 2 – Держаний рівень.

На державному рівні реалізація принципу толерантності передбачає існування справедливого та неупередженого законодавства, дотримання правопорядку, судово – процесуальних та адміністративних норм. Необхідно також, щоб економічні і соціальні можливості були доступними для кожної людини без будь- якої дискримінації. Відчуження і маргіналізація можуть стати причиною пасивності, ворожості та фанатизму.

Стаття 3. – Соціальні аспекти.

Толерантність особливо важлива в сучасному світі, який характеризується глобалізацією економіки і зростаючою мобільністю, швидким розвитком комунікації, інтеграції та взаємозалежності, великомасштабними міграційними процесами і переміщенням населення, урбанізацією і трансформуванням соціальних моделей. Оскільки кожна частина світу характеризується різноманіттям, ескалація нетерпимості та розбрату потенційно загрожує всім регіонам. Від такої загрози неможливо відмежуватися національними кордонами, тому що вона має глобальний характер.
Толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім’ї та громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, удома і на роботі необхідно формувати атмосферу толерантності, стосунки відкритості, уважність один до одного та почуття солідарності. Засоби комунікації здатні відігравати конструктивну роль у сприянні вільному і відкритому діалогу та спілкуванню, роз’ясненню ваги толерантності та загроз , що їх несе байдужість до проявів нетолерантності з боку груп та ідеологій.

Стаття 4. – Виховання.

Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення людям знань про їхні знання та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших.
Виховання в дусі толерантності має бути націлене на протидію негативним впливам, які викликають страх та відособлюють від інших. Воно повинне розвивати в молоді здібності до незалежного мислення, критичної оцінки та формувати високі моральні критерії.

Стаття 6. – Міжнародний день толерантності.

Для того щоб піднести громадську свідомість, звернути увагу на небезпеку, приховану в нетерпимості, протидіяти її проявам, сприяти формуванню психології толерантності та вихованню в її дусі, ми урочисто проголошуємо 16 листопада щорічним Міжнародним днем толерантності.